ньому йде мова про залізо, а не про бога?! Це значить, почати за здравіє, а кінчити за упокой. А коли однак зверх тлінного поля з'явиться обвита по ребрах своїх всесильна істина, тоді розумний не замовкне, а скаже: вспливе залізо. Як сяйво сонця на поверхні води, а вода на поверхні блакитного повітря, та як різнокольорові квітки, розкидані по шовковому полі в хитро-витканих матеріях, — так по лицю біблії, серед безлічи численних тварин, як манна та сніг, виявляє в свій час прекрасне своє око вічности істина. Ілії нам також не потрібно, але і в цих оповіданнях є насіння істини. Істина немов їздить по фігурах, образах.
Той, хто з призирством ставиться до схованої в біблійній брехні істини, — переходить на бік безбожників, а той, хто насищається її брехнею, — є плазуючий серед багна суєвір. Той нахаба і недогадливий, а другий дурний та огидний. Як хто відчинить першу дверь біблії — в початку сотвори бог небо та землю (цеб-то до ладу зрозуміє цю алегорію), то війде і в другі її обителі. Вся ця нісенітниця дихає богом та вічностю, і дух божий носиться над всією цією брехнею.
Такий в загальних рисах світогляд Сковороди: в ньому гармонійно з'єдналися погляди на світ, людину та бога. Через все проходить одна ґрунтовна думка про дві основи, що обіймають усе, що існує і про величезну перевагу одної з них — основи вічности, або бога над тлінним; з цієї ідеї Сковорода виводить і свою теорію виховання; на ній-же побудовані його погляди на такі з'явища, як релігійний побут сучасного йому суспільства, чернецтво то-що. Скрізь та завжди він проповідує перемогу духа над творінням, вічного над тлінним.
Головною рисою філософії Сковороди треба визнати її самостійний характер. Вона в основі своїй дуже проста, навіть елементарна, але цілком продумана, самостійна й наскрізь пройнята єдністю, монолітностю. В ній, правда, можливо запримітити еволюційний розвиток — в напрямкові визволення розуму од віри — визволення од колишніх шкільних традицій і поглядів і прагнення на ту височінь звільнення од християнських догматів, на якій не стояв ніхто з тих, кого він сам називав своїми проводарями (батьків церкви). Але його наука розвинулась з тих зерен, які ми бачимо у нього й раніше, яко у представника доби европейського відродження на Україні. Не можна ніяк суперечити впливу на нього сучасної науки доби відродження й можливо навіть встановити різні ступені цього впливу — це будуть шкільні впливи і впливи закордонних подорожей. Можна знайти в його творах вказівки на авторів, які були йому відомі, окрім тих, кого називає його біограф Ковалинський: Августин, Аввакум, Григорій Бел., Діонисій Аре-
