пагітський, Іоан Злат., Климент Александрійський, Максим Спов., Ориген, Філон Іуд., Фалес, Сенека, Плутарх, Горацій, Сократ, Платон, Епікур, Пітагор, Тацит, Цицерон. А найбільше вказівок на біблію — старий і новий завіт. Найулюбленішими з них були, за Ковалинським, грецькі та римські письменники, Філон та батьки церкви. А з нових… „Относительные к сим“ — на чолі-ж біблія, цеб-то близькі духом, але не названий жаден з них; тут простір для гіпотез: я висловив гіпотезу про філософа Вольфа. Але у мене склалося таке вражіння од знайомства з усіма творами Сковороди, що ці впливи були поверхові й не порушували самостійности філософської концепції Сковороди, — не виключаючи й батьків церкви, не кажучи вже про грецько-римську філософію. З цього боку можливо до Сковороди прикласти влучний афоризм О. Я. Єфіменко, що він був сам собі предок: недурно-ж він і писав свої твори на пасіках і тільки випадково користуючися книжками в де-яких книгозбірнях, а маючи при собі невеличку збірку книжок з біблією на чолі. Тут (а не де-инде) і центр його філософської думки і його філософської релігії, і єдине основне джерело для його міркувань. Не дурно він і підписувався звичайно так: любитель свящ. біблії Сковорода. Його подвійне відношення до біблії відоме.
З грецьких філософів Сковорода найбільш цінував Платона та Епікура; Епікура він порівнював з христом (Епікур — христос). І це дуже характерно, бо теоретична філософія Епікура, наука про світ мала матеріялістичний характер. Правда, у Сковороди нема епікурової науки про матерію або атоми, з яких вона складається: Епікур учив, що світ не був створений богом, але й Сковорода, як і Епікур, визнавав закони світу, мріяв про те, що світів було багато і що все в перманентному світі змінює свою форму; ця зміна і є смерть. Але не в цьому філософія Сковороди нагадує філософію Епікура — їх зближує етика, наука про щастя. Епікур вчив про душевний спокій, яко джерело щастя, яке в самій людині. Не одкладай роботи на завтра (цей афоризм Епікура наводив Сковорода). Два головних блага на світі, учив він, а за ним і Сковорода, — мудрість і дружба; вони міцно звязані одна з другою. І сам Епікур справді мав багато друзів, які бачили в ньому свого вчителя, і він постійно їх повчав; так робив і Сковорода. І Епікур не боявся смерти, як і Сковорода, і учив друзів до останнього менту свого життя, проживаючи у своїх садках, які залишив своїм друзям. Проф. Ю. А. Кулаковський каже, що філософія Епікура була його релігією; тому то вона й не вийшла по-за межі його школи або секти. Філософія Сковороди теж була для нього й його учнів релігією, і українські пасіки, не його власні, а його друзів, заміняли
