мому сади Епікура. Сковорода жив близько до природи, бажав милого йому селянського спокію; до них хотів наблизитися й учень його Ковалинський; а римський поет Лукрецій, в своїй поемі „О природе“, цілком засвоїв собі філософський світогляд Епікура про потребу жити близько до природи[1].
У Німеччині в час Сковороди панувала філософія Вольфа (помер 1754 р.), що об'єднала в собі і попередню філософію Лейбниця і філософію Аристотеля, які панували тоді по школах. Вольф був професором у Марбурзі та Галлі й писав свої твори латинською та німецькою мовою, цілком приступною Сковороді. Його практична філософія, надзвичайно поширена в той час, мала зробити людей щасливими та досягти пізнання (його метафізика, куди входила й природня теологія з наукою про бога).
Наука про щастя Сковороди нагадує етичні погляди Вольфа. Для щастя потрібно робити те, що удосконалює людину та її близьких. Удосконалює людину все, що відповідає її вдачі — тут старий принцип стоїків, засвоєний і Сковородою. Твори Вольфа виходили в 30–50-х роках XVIII в.; у 1765 році з'явився і російський переклад однієї з його праць. Що до французької філософії, то слід згадати про Ж. Ж. Руссо, твір котрого „Еміль, або про виховання“ вийшов в оригіналі 1572 року. Сковорода був також сучасником Вольтера, але, очевидно, він не був звязаний ні з скептичною французькою філософією XVIII віку. Заслуговує уваги пізніше позаочне знайомство Сковороди з швейцарським вченим і філософом Дан. Мейнгардтом через М. І. Ковалинського.
Запитаємо — тепер, нарешті, чи зберіг Сковорода якесь значіння для нас, що пережили та переживаємо величезні зміни в житті в звязку з революцією? Скажу коротко. Лишається в силі наукова оцінка Сковороди, як історичного діяча в історичній перспективі на тлі його доби — тодішніх соціяльних умов, як представника доби відродження, що спізнилася у нас, як сміливого релігійного філософа, що бажав стати рел. революціонером, як першого та одинокого в нас самостійного мандрівного філософа, що з'єднав життя зі своєю наукою.
Такий Сковорода на історичному тлі, така історико-літературна, часом цілком антикварна, — його вага, не звязана з умовами сучасної нам дійсности. Але і в умовах цієї останньої навіть для багатьох наступних поколінь, при всіх формах суспільного життя людства, багато залишиться дуже цінного; перш за все його життя, цілком присвячене
- ↑ Юл.Кулаковский. Философ Епикур и вновь открытые его изречения. К. 1889.
