Прокоповича помітно сарказм (уїдливу посмішку), далеко не чужий і Г. С. Сковороді. Його духовні канти: „Хто кріпко на бога вповає“ та „Коли діждуся доброї погоди“ довго співались духовними й мирянами, як це було й з кантами Г. С. Сковороди. І він писав трагедо-комедії.
Наступником та прихильником його богословських поглядів був потім в Академії Георгій Кониський. „В один з просвітків цієї доби, каже М. І. Петров, і вчився в Київській Духовній Академії Г. С. Сковорода. В науці він був духовним сином Георгія Кониського, цього палкого шановника наукових праць Феофана Прокоповича і, виходить, духовним унуком цього останього, та з де-яких поглядів був щасливішим за своїх духовних учителів, бо володів в мовах засобами до освіти. Вернувшися з придворної какапели до Київської Академії 1714 року, Сковорода, певно, слухав тут року 1745–6 чи 1747–8 курс піїтики в Георгія Кониського й напевно був слухачем одного з його філософських курсів, читаних років 1747–1751. Його курс філозофії поважався в Академії. Відзнакою його філософічних гадок було те, що, викладаючи міркування допитливої думки, він наводив отців церкви, як високих виразників христіянської думки. Так отзивається про цей курс Філарет у своєму „Огляді російської духовної літератури“. Його промови визначаються блискучою духовною красномовністю. Йдучи за духом часу, Георгій Кониський хотів теж бути поетом, та поетом був невдалим. Георгій Кониський написав драму в 5 діях „Воскресение мертвых“ з 5 жартовливими інтермедіями з народнього життя, де виведено на сцену й селян українців, що говорять своєю рідною мовою. Г. С. Сковорода теж написав, може слідкуючи за своїм учителем, з яким, ніби-то після деяких звісток листувався, якусь трагедо-комедію цеб-то, певно, трагедію зі вставленими інтерлюдіями, але її на жаль до цієї пори не знайдено, хоч вона напевно існувала, бо про неї згадує сам Г. С. Сковорода. Георгій Кониський викладав логіку, етику, фізику, та метафізику; особливо цікавим для Сковороди був його курс етики. У відділ фізики Г. Кониський вводив Шостоднів з святоотецьких творів. Г. С. Сковорода торкається цих питань у своїх богословсько-філософських працях та в напрямкові, протилежному Шостодневу. Виклад філософії в свіжішому та реальнішому напрямкові було введено однак у Київській Академії вже по виході звідти Г. С. Сковороди (за наступників Г. Кониського — Щербацького та Нищинського). Таким чином, Г. С. Сковорода в кожному разі не був підготований до своїх філософських і, додамо, богословських поглядів — тою вищою Київською школою що він пройшов. Можливо, що в деякий звязок з цим треба поставити його вихід з Київської Академії до кінця курсу,
