коли йому випала нагода поїхати за кордон до джерел тих наукових поглядів, що провідником їх в Академії був, наприклад, Феофан Прокопович. Піїтики та реторики Георгій Кониський не викладав, але в своєму підручникові піїтики він, як і Феофан Прокопович, визволився від середнєвічних додатків і з цього погляду міг мати добрий вплив на Г. С. Сковороду, як на вчителя цього предмету в Переяславському колегіумі та як на автора „Саду Божествених пісень“ а особливо, як на автора трагедо-комедії. В нижчих класах Академії вчителями Г. С. Сковороди були С. Добрина, В. Іваницький, Слонимський (у піїтиці), Т. Олександрович і Д. Галяховський (у риториці); курс філософії перший рік вислухав у Г. Слонимського, боголосвіє у Сільви Ляскоронського[1]. Додамо ще, що Г. С. Сковорода присвячує одну з пісень свого „Саду“ Івану Козловичу, з нагоди призначення його Переяславським архієреєм, а йому належить рукописний курс філософії, виложеної по Арістотелеві. „Філософія Декарта та Лейбница усунула в його системи багато схоластичних тонкостей. Кінець-кінцем вчителем філософії в Київській Академії з 1739-го до 1744 року, цеб-то за часу пробування Г. С. Сковороди в нижчих класах, був Михайло Козачинський, вихованець Київської Академії, що подорожував перед тим по Німеччині та слов'янських землях. Його курс філософії в російському перекладі було надруковано в Київі 1745 року, цеб-то тоді, коли Г. С. Сковорода був у класі піїтики, а далі вступив і до класу філософії. Г. С. Сковорода міг знати про його закордонну подорож. Він писав гарні латинські та російські вірші, з чим теж міг знайомитись Г. С. Сковорода. Такий був круг дійсних та можливих впливів на Г. С. Сковороду вчителів Київської Академії. Він був, як бачимо, досить великий і відбивався на ньому в двох напрямках — науковому й літературному. І як чимало вчителів Академії об'єднували в своїй особі й наукові й літературні праці, були не тільки вчителями піїтики, філософії та богословії, бо повинні були, по заведеній традиції, давати й зразки риторичних та поетичних творів, цеб-то бути одночасно риторами та піїтами, — так саме й Г. С. Сковорода унаслідував цю традицію в Академії та прикладав її потім у власній науково-літературній діяльності, тим більш, що й сам виступав, як навчитель цих предметів.
Перервавши своє навчання в Академії, Григорій Савич пробував у Петербурзі у придворній капелі, де був коло трьох років — 1742-й, 1743-й і частину 1744-го. От ще каже про цей момент М. І. Ковалинський. Тоді царювала Лізавета, що любила музику та Україну. Хист Сковороди
- ↑ Киев. Старина, 1903, квітень, стор. 12–13.
