рідному краї. За кордоном Г. С. Сковорода пробув, однак, недовго: відчувши, що закінчив свою освігу, він задумав повернутися до рідного краю.
Сковорода був за кордоном щось до 2½ років — з 1750 р. по 1753-ий. Гес де-Кальве ось як пише про його поворот до рідного краю: „Збагативши нарешті розум свій потрібними знаннями, почув Сковорода непереможне бажання повернутися на Україну. Покладаючись на силу своїх ніг, вирушив він додому. Як забилося його серце, коли він здалеку угледів дерев'яну дзвіницю свого невеличкого села. Верби, посажені на батківському подвір'ї тоді, коли він був ще малою дитиною, вкрили своїми вітами геть усю покрівлю хати… Він ішов побіля кладовища. Довгі тіні слались від нових хрестів. „Багато, мабуть, думав він, з тих, що тоді були живими, тепер спочивають у темних могилах“. Він перескочив через огорожу, переходив від однієї могили до другої, аж поки невеликий кам'яний надгробок в куточку кладовища не показав йому, що його батка немає вже на світі. Він довідався, що вся його родина одійшла в царство мертвих, окрім одного брата, та й про нього не знав Сковорода, де той пробуває. Одвідавши рідне село, взяв він знов свою палицю мандрівника та обхідними шляхами рушив на Харків“ (стор. 110–112). Це на мою думку, не певні біографічні відомості, а белетристика, що нею з такою охотою надолужували фактичні дані письменники початку XIX ст. типу Вернета та Гес де-Кальве. Ми знаємо, що не був чужий цьому навіть такий учений, як Ізм. Ів. Срезневський, що написав белетристичне оповідання „Майор“, взявши тему до нього з життя Г. С. Сковороди. Ми знаємо вже, що Гес де-Кальве примусив Г. С. Сковороду пішки
а коли так, то це вже було не за старого Вишневського, а за його сина, батько, як це установлює Рачинський, вмер 1749 року, а заступником його був син його, молодий Вишневський Гавриїл. Мабуть, зараз після смерти батька він повернувся до Петербургу, де й одержав поручення замінити на посаді свого батька.
Ворон. Сборн. вып. V, вид. Гарденена 1861, ст. 250. І тоді ж коли повертався до Венгрії і проїздив через Київ, узяв з собою і Григорія Савича Сковороду на посаду д'ячка. Старий Вишневський помер 27 березня 1749 року, з сина його Гаврила було призначено на його місце. Він виїхав з Петербургу 20 листопаду 1749 року з попом, а по дорозі у Київі узяв і Сковороду, або на прикінці 1749, або на початкові 1750 р. М. І. Ковалинський називає Вишневського ген.-майором, але коли він при своєму призначенню був уже полковником, а 1745 року тільки ще поручиком, не дивно, що він швидко став і ген. майором. Значить, і тут нема помилки М. І. Ковалинсьского. Це було зовсім природньо для представника такої фамилії, що добре знала смаки цариці Лізавети в венгерських винах. Додамо ще од себе, що Вишневські належали до українського шляхетства й їх предок був сербського походження.
