мандрувати до Угорщини, тоді як на ділі він поїхав туди з Вишневським. Тут він знов змушує Г. С. Сковороду пішком вертались з чужини, посилаючись на те, що Сковорода завжди покладався на силу своїх ніг. Це річ цілком неймовірна та й навряд чи й була потрібна. Отже-ж, Сковорода не звязав себе многолітньою умовою з Вишневським, який до того дуже шанував його, і, допомагаючи йому усяково в його подорожах, навряд чи одмовився-ж запомогти йому в повороті до рідного краю, на що він мав право. Тут робить помилку и Вол. Ерн, тримаючися версії Гес де-Кальве й гадаючи, що Г. С. Сковорода захотів вернутися до рідного краю навряд чи з дозволу Вишневського (стор. 58–59). Усі ті подробиці, що подає Гес де-Кальве про поворот Г. С. Сковороди, є чиста вигадка, в основі якої лежить можливість, але не дійсність: так у своїй уяві малював Гес де-Кальве цей поворот і на цьому малюнкові відбився спосіб писання того часу. Тут і „невеличке сельце“, що в дійсності було у той час великим сотенним селом, а в компутах зветься навіть сотенним містечком, тут і верби, посаджені ще, ніби-то за дитячих літ Сковороди, тут і кладовище, і довгі тіні від хрестів, і в куточку кам'яний надгробок… Та-ж певніше, що Г. С. Сковорода, прийшовши в Чорнухи, відвідав перш усього не кладовище, а „сусід“ свого батька, щоб довідатися від них про свою родину. А могили батька та матери на кладовищі одвідав він уже пізніш, як стало йому відомо, що вони там опочивають. Єдиною реальною подробицею, про яку розповідав, напевно сам Г. С. Сковорода, є на мою думку, тільки звістка про те, що з Чорнух зник безслідно рідний брат Григорія Савича Сковороди Степан, що про нього я навив раніше документальну справку, що він 1738 р. прохав паспорта для поїздки до Москви й Петербургу. Але вже цілком непевним здається мені кінець звістки Гес де-Кальве, де говориться, що він з Чорнух різними обходами попрямував до Харкова. На що було йому йти до Харкова, з яким його тоді ніщо не звязувало? Слобідсько-українська доба його життя починається значно пізніше. Повернувшись додому з-за кордону він, живучи на рідній йому лівобічній Україні, точніше кажучи, на Полтавщині, пробував можливо, де-який час і в Чорнухах, де після батька та матери могло залишитися господарство, адже-ж у його матери було дворище — і він, як не як по казацькому звичаю вважався спадкоємцем батьківського майна. Одначе, може бути, що з огляду на довгу відсутність його й брата, цього майна вже й не залишилося і він мешкав тимчасово в своїх знайомих. Про це свідчить М. І. Ковалинський, малюючи справу так, що Г. С. Сковорода повернувся з закордону на Україну став за вчителя до Тамари. „Повернувшися з чужих країв
