Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

розум його науками, і вихованець щиро внутрішньою любов'ю закохався в нім“. Старий Тамара, що був гордовитою людиною з панською пихою, ніколи не розмовляв з навчителем свого сина. Сковорода відчував таку зневагу, але не реаугував нічим, бажаючи виконати складену умову. Але дуже швидко трапився випадок, що прискорив кінець: одного разу Сковорода під час розмови з учнем сказав, що він мислить про те, про що вони розмовляли, як свиняча голова. Челядь донесла про це пані, та чоловікові, а той під впливом жінки відмомив Сковороді в посаді. Але прощаючись із ним, в перший раз заговорив до нього по щирості і сказав: „прости, друже мій, мені шкода тебе“. Сковорода знов опинився без посади, без їжі, без одіжи, але не без надій. „Вбогий, нуждений приїхав Сковорода, розповідає М. І. Ковалинський, до приятеля свого, одного сотника Переяславського, людини чулої вдачі та страннолюбця. Тут несповідано трапився йому випадок їхати до Москви з Каліграфом, що від'їздів до Московської Академії проповідником, з яким він, яко приятель його, і поїхав: а відтіля в Троїцьку Лавру, де був тоді намісником вельми вчений Кирило, що потім був єпіскопом Чернигівським. Цей, побачивши Сковороду, про якого давно вже знав із переказів і вбачаючи в ньому людину виключних здібностей і вчености, прагнув до того, щоб залишити його в Лаврі на користь школі, але любов до рідного краю вабила його на Україну. Він знов повернувся до Переяславу, а в Лаврі залишив по собі ім'я вченого та дружбу Кирила“. Отже, це була екскурсія Г. С. Сковороди до Москви, або, краще кажучи, до осередку тодішньої освіти Московської Руси — Московської Духовної Академії й семинарії Троїцько-Сергієвської Лаври. Ця подорож мала випадковий характер („несподівано трапилася нагода“), але в своїй основі вона була викликана потягом Г. С. Сковороди до блукань. Це чудесно з'ясовує М. І. Ковалинський, кажучи: „Дух його віддаляв його від усяких тривалих зносин, створивши з його пришельця, присельника, подорожнього, виробляв в ньому серце громадянина всесвіту, який, не маючи родичів, пожитків, кутка, де-б голову прихилити, сторицею заживає втіхи природи невинні безтурботні, істинні, що черпає їх розум чистий і дух незбентежений у скарбницях вічного“. Дійсно, він не мав близьких родичів, майна, кутка, і він прагнув до тих радощів, що про них говорить М. І. Ковалинський. Але в нього були друзі й при тому звязані з ним щирою дружбою. Одним із таких друзів був Каліграф, навчатель реторика. Каліграфа надіслав мітрополіт Тим. Щербацький замісць Максимовича, що викликав Синод для викладів по теології в Московській Академії. Наказ від Синоду про це було надіслано в-осени 1754 року.