Таким робом Г. С. Сковорода мав змогу поїхати з ним, або в самому кінці 1754 року (а тоді він уже залишив Тамару), або в самому початку 1755 року. Що-ж до намісника Тройце-Сергієвської лаври Кирила, про якого згадує Каліграф, то це був Кирило Лящевецький, що мав там цю посаду з 1753 по 1758 рік і був видатним діячем у місцевій семинарії, що відкрилася 1738 року. Ось, до праці в цій семинарії він і бажав притягти Г. С. Сковороду, тому що, напевне, за час особистого знайомства з Сковородою він мав змогу оцінити його видатну вченість,[1] і для Г. С. Сковороди така оцінка була тим більш приємна й цінна, що саме за цю вченість і усунув його з своєї провінціяльної семинарії Переяславський єпіскоп, визнавши непохитні наукові погляди Сковороди за неможливу „гординю“. Але прихильність до рідного краю вабила його на Україну. Це надзвичайно важлива риса його особи, що виявилася надто яскраво тоді, коли довелося зробити вибір між рідним краєм та Великоросією. Вона виявлялася в нього завжди й раніше і потім. Напевно, це кохання до рідної України відограло свою ролю і в справі повороту його на батьківщину з-за кордону, і на його поворот із Петербургу до Київа. Про виявлення її в дальшому, я скажу в свій час. Повернувся Сковорода на Україну, в Переяслав, напевно, того-ж 1755 року. Не встиг він приїхати до Переяславу, говорить М. І. Ковалинський“, як розумний Тамара доручив знайомим своїм умовити його, щоб знов до сина його повернувся вчити. Сковорода не згоджувався, бо знав його думки і примхи, а тим паче його жінки, але приятель його упроханий Тамарою, обдуривши, привіз його в село до того сонним. Старий Тамара, каже Ковалинський, не був уже той гербовий магнат, але ласкавий шляхтич, що хотів цінити людей по їхній внутрішній якості. Він дружньо, щиро поводився з ним, прохав бути синові його другом і керівником його в науках. Любові його щира поведінка завжди сильніше всього впливали на Сковороду. Він залишився в Тамари, з щирим бажанням бути корисним, без договору, без умов. Тут цікавий вираз про примхи (напевно, панські, дворянські) Тамари, а також його близьких, цеб то напевно, жінки, що через її вимоги й трапилося, що його вигнали й яка, за свідоцтвом автора біографічної замітки про Г. С. Сковороду в „Воронежському Зборнику“, „була раніш неввічлива: поводилася з Сковородою задирливо, садовила його за стіл разом з челяддю, глузувала з Сковороди“[2] Автор не вказує нам джерел цієї звістки й тому ми не
