назву „Сад божествених пісень“, і, в якій є важливі автобіографічні матеріяли, а надто для характеристики його тодішнього морального стану й його внутрішньої душевної боротьби. Ось як оповідає про життя в Ковраї М. І. Ковалинський. „Самотність викликає нахил до думок. Сковорода, осівши на селі, мавши забезпечення всіх своїх потреб від свого господаря, забезпечивши себе його щирістю, віддавався любомудрію, цеб-то шуканню істини. Часто в вільні від служби години йшов він у поля, гаї, садки, де віддавався своїм думкам. Рано в ранці зоря бувала йому товаришкою в його блуканнях і гаї бесідниками „глумленій“ (думок) його. Роки (Г. С. Сковороді було тоді від 33 до 36 років), душевні здібності, нахил природній, життьовий кликали його поперемінно до прийняття якогось стану життя. Метушливе й багате на турботу життя світське видавало йому морем, що постійно хвилюється й ніколи не приставляє пловця до пристани душевного спокію. В чернецтві, що віддалялося від початку свого, бачив він темне гніздо стриманих пристрастей, що не маючи виходу давали буття смертносно й жалісно. Шлюб, скільки він не відповідав вимогам природи, не сприяв безтурботному його характерові. Не вибравши собі ніякого стану, ухвалив він твердо в серці своєму провадити своє життя, стримуючи потреби тіла, задовольняючись малим, ціломудренно, тихо, працьовито, терпеливо, в гарному настрої духа, в простоті звичаїв, чистосердечно, залишивши всі даремні шукання, всі турботи любостяжання, всі надмірні розкоші труднощі. Таке самовідречення сприяло його поспіхам в любомудрії“. Трудно ясніше, виразніше і в той-же час вдумливо змалювати душевний стан Г. С. Сковороди. Оселившись у Тамари, Сковорода не повинен був уже турбуватися про все потрібне для себе, тому що ці обов'язки взяв на себе сам Тамара, що щиро покохав синового вчителя і в свою чергу мав повагу від нього. І він віддався внутрішньому поглибленню в себе, цеб-то тій справі „нероблення“, що й він розумів так, як і Л. Н. Толстой. Це було любомудріє, філософське шукання істини насамперед для себе. І він її тепер уже шукав у самоті й серед природи, як це робив і надалі, коли в таких-же умовах писав свої філософські трактати. Він при цьому переживав напружену внутрішню духовну боротьбу між двома різними нахилами. Заявляли про себе і звичайні життьові потреби, з'являлася думка про вибир певної професії, про шлюб; але їх відкинув він, як і протилежну їм форму — чернецтво; останнє не задовольняло його не в ідеї, а в тих негативних формах, в які воно тоді виродилося. І ось він вирішив — не обирати собі ніякої „статії“, цеб-то визначеної посади, не прагнути суєти світової, багатства, зайвої розкоши, а улаштувати своє життя
