Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/58

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

так, щоб не залежати від них, зберігти свою внутрішню незалежність. „Сковорода, як говорить М. І. Ковалинський, почав почувати смак до волі від суєти й пристрастей життьових в бідному, але безтурботному стані, на самоті, але без внутрішнього розладу“. Він відкинув усі звичайні шляхи життя й вирішив, як справедливо говорить Вол. Ерн, стати творцем свого життя, покласти в основу свого зверхнього самовизначення внутрішнє“ (ст. 96). Про це свідчить уривок, наведений М. І. Ковалинським, записок, написаних власною рукою Сковороди в Ковраї. Цей уривок мав дату 1758 року, цеб-то останнього чи передостаннього року його пробування в Тамари. Уривок має форму записаного Сковородою сна. В дійсності — це, звичайно, його думки, написані в поетичній та фантастичній формі видіння, остільки він був ясний і яскравий. Перед очима Сковороди в його фантазії з'явилися всі головні ґатунки людських „статей“ цеб-то станів. Спочатку з'явилися перед ним царські палаци з музикою й танцями, де закохані то співали, то дивилися в верцадла, то бігали з одного покою до одного, здімали маски, сідали на багаті ліжка й т. и. Відтіля, говорить Г. С. Сковорода, невидима сила повела мене до простого народу, де робилося теж саме, але тільки в инших простіших форма: п'яні люди йшли вулицями з шклянками горілки, з веселим гамором, хитаючись, відповідно до цього відбувалися в них і справи кохання. Відціля попав він на постоялі двори, де бачив сіно в коней і упряж, чув суперечки з-за розплати. Нарешті, та-ж сила привела його в величезний і гарний храм, де він сам ніби-то брав участь у літургії з діяконом і почував надзвичайно велику внутрішню радість. Однак і це святеє місце було сплямоване людськими ганебними вчинками. Грошолюбство торкнулось попа, до вівтаря доходили пахощі м'ясних обідів з сумежних з храмом помешкань. Тут-же Г. С. Сковорода забачив таке страшне й огидне видовище: тому що де-кому не вистачило м'яса птиць та звірів, вони почали пекти на вогні й їсти м'ясо та жир забитого чоловіка, зодягненого в чорну ризу й обутого в плохенькі сандалії. Не витерпівши смороду, лютости цього видовища, Г. С. Сковорода не міг дивитися й вийшов. Цей сон, закінчує Г. С. Сковорода, не менше дав мені насолоди, як і налякав“. „Цей сон, робить висновки Вол. Ерн, є незвичайно характерний. — Це не просто сон. Це зміст всієї борні Сковороди. Він відвернувся від свого життя… він вийшов з усіх звичайних умов існування. Він відкинув всякий готовий зміст життя (а не тільки думки, як Декарт) і поставившись з сумнівом до всіх шляхів, вирішив найперше бути самим собою, опанувати своє я й створити собі таке життя, яке-б цілком у всіх частинах своїх виходило (цеб-то логічно йшло) з чистої ідеї його внутрішньої істоти“.