Потім згідно з цим він знайшов собі й зовнішнє місце в театрі світу“ (ст. 98–99).
Душевна його боротьба виявилася в нього в багатьох віршах, об'єднаних під загальним заголовком „Сад божествених пісень“, більша частина з них була, очевидно, складена в с. Ковраї. Де-які з них датовано, і в одному з таких датованих віршів Г. С. Сковорода висловив свої думки й чуття найяскравіше та виразніше. Ковалинський говорить: „Григорій, повний чуття істини, малював це, в творах простих, але сильних. Між иншими (ці вірші й инші є у його друга) написав він вірш „Оставь о дух мой вскоре“; цей вірш, дійсно сильний своїм змістом стоїть під Ч. 2 в його Саді.
Старий Тамара, каже Ковалинськой, прочитавши цього вірша Сковороди, взнавши від нього, що він написав немов-би для розваги, сказав йому: „Друг мій, бог благословив тебе даром слова й духа“. І справді, не зважаючи на незграбну форму, властиву одначе всім українським літературним творам до Котляревського, в основі його була яскрава ідея, що стала головною ідеєю життя Сковороди через те широке палке чуття, що ними палав тоді Г. С. Сковорода. Як не як, а хоча цей вірш з художнього боку не задовольняє, зате він має величезне значіння з біографічного погляду. Він, як і весь його „Сад божествених пісень“ — це, за справедливим спостереженням Вол. Ерна „лірика Сковороди, величава та правдива“. Це його ipsissima verba, — власні признання. Вол. Ерн уперше широко використав у своїй книзі про Г. С. Сковороду для біографії цей коштовний автобіографічний матеріял Сковороди, кажучи що щирість, правдивість, сердечна простота пісень Сковороди по-за всяким сумнівом. Ось чому до найдрібнішої риси ліричного самовизнання Сковороди ми ставимся, як до глибоковажливого документу й з цілковитим довір'ям“ (ст. 77). „Чудно, зауважує Вол. Ерн, що жоден дослідувач життя та філософії Сковороди, не звернув уваги на „Сад божествених пісень“ (ст. 76). Але сам він, на наш погляд, з методологічного боку помилився, гадаючи, що всі вірші Сковороди, що ними він користувався, написані за час його пробування в Тамари. (76–92, 93–94, 101–105). Тому я вкажу на головні мотиви цієї його сільської поезії, оскільки вони становлять автобіографічний Сковородинській інтерес і можуть бути датовані часом пробування Сковороди в Ковраї.
В кожному окремому вірші розвивається основна думка, тема, взята з біблії — біблійний вірш. Але поруч з бадьорим настроєм і закликом до бадьорости Г. С. Сковорода в тому-ж Ковраї почував і протилежне чуття — сумне, коли його опановувала безмежна туга, охоплював безмірний песимізм.
„Ах, ти тоска проклята. О, докучлива печаль.
