Помітка: зложена 1758 року в степах Переяславських у селі Ковраї. „Тут малюється перед нами турботна, глибоко засмучена душа Г. С. Сковороди. Але в кінці находить примирення, перемога над душевним сумом“. У вогні напруженого самошукання, говорить Вол. Грн, Г. С. Сковорода відчув рішучу зміну й на деякий час він себе поборов“. Це був ніби перелом, але душевна боротьба все-ж не закінчилася. І криву линію в житті Г. С. Сковороди Ерн схематично малює собі так: буря бажань, буря нудьги й туги, буря еротичного прагнення до істини — і потім спокій, гармонія, розум, блаженство (ст. 104). Коврайська доба в житті Сковороди, його внутрішні переживання залишаються з ним назавжди: початий там процес переживання продовжується, Сковорода що-раз більше набирає життьових знань, що-раз більше знаходить себе, свою стать, свою справжню природу (ст. 106).
Одночасно з цим внутрішнім життям Сковороди відбувалася й його педагогічна діяльність, в яку він також вкладав всю свою душу. Тут уже він у вихованні Василя Тамари вживав тих педагогічних правил, що надалі теоритично обґрунтував їх у своєму трактаті „Благодарний Еродій“. Ковалинський так і розподіляє час Г. С. Сковороди в Тамар: „Весь час пробування його в Тамари проходив в навчанні сина його словесних наук і мови, а себе благочестія й самовдоволення. Це було навчання наук, а про педагогічну систему Г. С. Сковороди в Ковраї маємо свідоцтво М. І. Ковалинського, який в опису його першого пробування в Тамари зазначає, що Г. С. Сковорода бажав тільки допомагати розвиткові природніх здібностей свого вихованця. Кінець-кінцем молодому вихованцеві Сковороди належало перейти до другого курсу вправ, які лічили йому й по світу, і по роду, а Сковороді доля визначила инше призначення заздалегідь. Сковорода залишив Коврай і Тамар, що щиро його були покохали та й до яких він тепер почував таку-ж прихильність. Характерно, якими щирими прихильниками Сковороди ставали ті, що взнавали його краще. В Ковраї він у всякім разі залишив своїх двох друзів — батька та сина Тамар, і останній був щирим другом Сковороди, як ми побачимо далі, все життя. В день народження Василя Тамари, коли хлопцеві минуло 11 років Г. С. Сковорода традіційним звичаєм підніс йому вітального вірша латинською мовою, в якому поздоровляючи з його святом, бажав звертати на себе увагу серед инших своїми доброчинами, честю, здібностями й гармонією духа й тіла.
Після цього Г. С. Сковорода оселився на Слобожанщині.
Про переселення Г. С. Сковороди на Слобожанщину й про вступ на посаду вчителя в Харківському колегіуму,
