М. І. Ковалинський розповідав так: „В Білгород прибув на єпіскопію Іоасаф Миткевич, муж благосердний, доброчинний, учений; цьому єпіскопові був знайомий по знанню законів і по старому приятелюванню ігумен Гервасій Якубович, що був на той час у Переяславі. Іоасаф закликав Гервасія розділити з ним єпархіяльні труди й дружнє життя. Гервасій прибув до Білгороду, і вбачаючи прихільність Іоасафа до науки, розповів йому про Сковороду як найкраще. Єпіскоп викликав його до себе через Гервасія. Сковорода негайно і з волі Іоасафа вступив на посаду вчителя поезії в Харківській школі 1759 року. Його думки, що різко відрізнялися від звичайних, його світогляд. життя швидко звернули на нього увагу всього місцевого суспільства. Одягався він звичайно, вживав зілля, овочів і молочних продуктів, і їв увечері по заході сонця, м'яса й риби не споживав не через якісь забобони, але з внутрішнього свого нахилу, для сна відділяв від свого часу не більше чотирьох годин; прокидався до зорі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулятися на свіжому повітрі й по садках, завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, всім задоволений, благодушний, принижений перед усіма, балакучий, коли не примушеній говорити, з усього здатний виводити науку, почтивий до кожного стану людей, відвідував хворих, заспокоював сумних, поділяв останнє з убогими, вибирав і любив друзів по серцю їхньому, був благочестивий без забобонів, вчений без пихи, мав поводження без облесливости“. Ігумена Гервасія Якубовича Сковорода дуже поважав і присвятив йому похвального вірша з нагоди виклику його до Білгороду, а звертаючись до Білгородської єпархії, Г. С. Сковорода вітає її з тим, що вона здобула собі таку людину. Єпіскоп Ісасаф Миткевич дійсно боровся з безосвітністю духівництва в Білгородській єпархії, сам був освіченим і вченим діячем, але про його особливу увагу до Харківського колегіуму відомостей нема[1]. Харківська школа — це славетний тоді колегіум, заснований за часів царювання Анни Івановни, або точніше кажучи, перенесений туди з Білгороду. Вже за єпіскопа Епіфанія Тихорського, коли було засновано колегіум, було надіслано з колегіума за кордон кілька осіб для підготовки до вчителювання у ньому. Викладалося не лише духовні, але й світські науки (наприклад, математика), старі й нові мови. Училися в ньому поруч з дітьми духівницьтва й діти світських осіб — дворян, купців, міщан, козаків, селян і при тому їх було дуже багато. Харківський колегіум був окрасою країни, осередком освіти Слободської України, стоючи вище инших середніх духовних шкіл
- ↑ А. М. Лебедев. Белгородские архиереи. 1909. ст. 126–128.
