і немов-би на середині, на межі середньої й вищої школи — Київської Академії. Із стін його вийшло не мало видатних діячів, нарешті додамо: там була книгозбірня, в склад якої ввійшли книги відомого Ст. Яворського, що під час перебування в школі Г. С. Сковороди були вже там[1]. На вчителя колегіуму Г. С. Сковорода був призначений наказом консисторії від 11 серпня 1759 року[2]. Характеристика особи Г. С. Сковороди й його життя, подана М. І. Ковалинським, може бути названа класичною; кожне слово (надто підкреслені мною слова) відзначає якусь яскраву видатну рису його характеру. В цілокупності-ж ця характеристика нагадує ту, що подав М. І. Ковалинський потім у своїй віршованій епітафії. Характер Г. С. Сковороди і лад його життя, над утворенням якого він працював в Ковраї, тепер викристалізувався й одержав у нього, як ми це бачимо в його вегетаріянстві, принципове обгрунтування: не за сектярським, або аскетично-чернецьким правилом він не споживав риби та м'яса, а з внутрішньої своєї неприхильности до них; мимоволі згадується його сон у Ковраї, де він чув огиду до смороду жареного м'яса, що доходив до вівтаря, і нарешті його палка фантазія приєднала до картини м'ясоїдства й картину людоїдства.
Минув рік, і Г. С. приїхав до Іоасафа спочити на вакаціях. Єпіскоп, бажаючи ще більше прикріпити його до колегіуму, доручив Гервасієві, приятелеві Сковороди, вговорити його вступити в чернецтво, обіцяючи швидко довести його до вищого духовного сану (навчателями Колегіуму були переважно духовні особи), Гервасій почав переконувати Сковороду вступити в чернецтво, обіцяючи йому на цім шляху честь, славу, достатки, почесті, цеб-то, взагалі, на його думку, щасливе життя. Але Г. С. Сковорода, вислухавши все це „возревнував по істині“ і сказав Гервасієві своє крилате слово: „Хіба ви бажаєте, щоб я побільшив кількість фарисеїв. Їжте ласо, пийте солодко, одягайтесь м'яко і ченцюйте, А Сковорода покладає чернецтво в житті некорисливому, у задоволенні малим, у затриманні і у відкиданні всього непотрібного, щоб набути все найпотрібніше, у відмовленні від різних примх, щоб заховати себе самого в цілості, в боротьбі з себелюбством, щоби краще виконати заповіт любови до ближнього, в шуканні слави божої, а не слави людської. „Гервасій, продовжує М. І. Ковалинський, переконував його милістю єпіскопа дружбою своєю, користіо до церкви, але Сковорода, непохитний духом і правилами, відповів йому: „дякую за
