незлобивий, правдолюбивий. В вертограді цього щирого вертоградаря й я три роки — 1760, 1763 і 1764-ий коли він вмер, був працівником, дивувався його щедрому та чистому серцю, люблячи таємно.
Отже, вперше Г. С. Сковорода викладав у колегіумі 1759–1760 академічного року: 1760–1761 та 1761–1762 була в нього перерва і вдруге-ж він вступив до колегіуму 1762–1763 академічного року, але цей останій уже не за Ісасафа Миткевича, що помер 30 червня 1763 року[1], а за його наступника Порфірія Крайського, що був переведений на катедру в Білгород 29 жовтня 1763 року і помер у Білгороді 1768 року. Доти він був учителем і ректором Московської Академії, а потім єпіскопом у двох єпархіях[2], 1764 року Г. С. Сковорода в усякім разі залишив свої виклади в Колегіумі, можливо, тому, що новий єпіскоп ставився до нього не так доброзичливо, як попередній. За деякий час він одверто вороже почав ставитися до Г. С. Сковороди. До перевода в Білгород йому було доручено скласти чин прийняття друговірців у православну церкву, а потім його було призначено на члена „слідчої комісії таємних розискних справ“. Після його смерти залишилися величезні запаси різних трунків та страв. Наводячи реєстр їх, проф. А. С. Лебедів іронічно зауважує: „Треба думати, що прийоми гостей були в звичаі його преосвященства“. Ми до цього додамо, що, напевно, Порфірія Крайського торкалося те крилате слово Г. С. Сковороди („їжте сито“), що він кинув на адресу Гервасія. І, дійсно, у єпіскопа було багато золотих та срібних грошей, багато виробів з золота та срібла (три золотих годинника, золота чарка), карета й коні, велика кількість одягу, і непочатої матерії в штуках, в льоху під церквою — бочки з закордонними винами, наливками (яких тільки там не було — вишнівка, дулівка, яблунівка), 4 бочки горілки (простої, доброї й найкращої), барила горілки в коморі, 53 пляшки різної горілки з ярликами, де зазначено було сорти, в льохах штофи з простою й солодкою горілкою ратафією й у крайній келії до Антонівської церкви в шафі пляшки розхожої, кардамової, соснової, солодкої горілки. Залишилися запаси чаю, цукру, цукерок, заядок, коріння та приправ, в льодовнику — запаси не тільки пісного, а й скоромного — осетрини, білужини, білорибиці, чабака, щук, коропів, свинячого сала, шинки (21 окорок), гусячих повтів, скоромного та пісного масла, 2 бочки лимонного соку, 3 барила пива[3].
Коли ми це порівняємо, з повним некористолюбством Г. С. Сковороди, ми зрозуміємо й його глибоко негативне
