„З призирством ставлюсь до Крезів, не заздрю Юліям, не вважаю на Демосфенів, жалію багачів. Я-ж буду не тільки щасливим, але й блаженним, коли тільки в мене будуть друзі.“
Ця книжка присвячується пам'яті великого діяча України, першого українського філософа Григорія Савича Сковороди.
1894 року святковано 100-річчя з дня смерти українського мандрованого філософа Григорія Савича Сковороди і тоді-ж О. Я. Єфименкова у присвяченій йому розвідці „Філософ з народу“ писала: „Нема сумніву, що Харківський університет вшанує пам'ять його ювілеєм. Та земля, яку Сковорода пройшов вздовж і впоперек власними ногами, розносячи як по панських садибах, так і по селянських хатах світ своєї „нової слави“, надто звязана з ним духовним звязком, присутність якого хоч і невиразно, але все-ж таки відчувається й досі. Ювілей буде і, треба сподіватися, він більш-менш повно освітлить цю туманну, але безумовно дуже талановиту та надзвичайно своєрідну постать, що робила таке велике вражіння на думки та почуття не тільки сучасників, але й ближчих нащадків. Прилетіли нові птахи, заспівали нових пісень, але це не дає нам права бути невдячними, а надто тому, що Сковорода ніс на вівтар свого служення не лишки своїх душевних багатств, а саму душу, кров свого серця. Культурні люди України встигли його забути, але зате його пам'ятає нарід. А така пам'ять варта ювілейних свят.“ Ювілей сторіччя з дня смерти Г. С. Сковороди відбувся, і надзвичайно
