тогда, егда тлень та й сень (цеб-то хліб та вино євхаристії) тлінними устами приймается, купно же тайно вовлекается серце в евангельские чортоги й вкушается тайные оные вечери… инакоже: несть євхаристія, но предательство, но неблагодарность… (Соч. Сковороди, изд. Бонч-Бруєвича, стр. 455).
З листа М. Заліського до Ізм. Ів. Срезневського видко, що Сковорода листувався і з навчителями білгородської семінарії і, що є для нас найважливіше, знов-таки викладав тут цілком, не ховаючись, свої погляди на релігійні питання, хоч ці погляди суперечили загально ухваленим церквою поглядам. „Я, пише Заліський, продовжуючи в Білгороді з 1790 по 1793-й рік навчання, читав його, Сковороди, деякі листи латинською мовою до тутешніх протоієреїв катедрального отця Іоана Іл'їнського й префекта семінарії вчителя теології Івана Трохимовича Савченкова проти таїнства.
В одному з листів Г. С. Сковороди до М. І. Ковалинського (№ 58), що складається з двох віршів грецькою та латинською мовою, говориться, що нарід християнський причащається тіла та крови Христового, але зле переварює їх. В другому листі до нього-ж (№ 66) латинською мовою він розповідає про те, як помер настоятель манастиря й як юрба плаче та ридає. Але ця картина сумна й чудна. Сумно те, що оплакують тілесну смерть, яка в дійсності є кінець усіх страждань та небезпек. В иншому листі до М. І. Ковалинського (№ 67) Г. С. Сковорода говорить, що рай — то є таке місце, де приємно жити навіть на самоті, цеб-то раєм для мудрого може бути всяке місце. В листі до Кирила з Стариці (№ 152) Г. С. Сковорода пише, що його особливо цікавлять такі питання, як смерть та воскресіння Христа, таїнство євхаристії; він усе залишив-би й покинув, щоб їх розвязати через те, що ніхто не може народитися з Христом, коли раніше з ним не помре. І ці питання, що їх вважають давно розвязаними й відомими навіть юнакам, в дійсності не такі прості. Значить, і для нього вони не були вирішені. Нарешті, він додає, що бога не треба шукати тільки по церквах; він у нас самих. В розмовах з М. І. Ковалинським Г. С. Сковорода висловлює погляд на смерть цілком відмінний від поглядів неуків та жіночих байок. Смерти, коли її розуміти, як знищення, нема — є лише повернення кожної людини, кожної істоти до свого початку, до свого небуття; в природі все старішає, зміняється: лише дух, богочоловік є вічний: не вмирає, але зміняється від смерти до життя, від тлінного буття де постійного вічного. А ось як він дивився на воскресіння. „Коли сказано: прийде час і нині є, коли мертві почують голос сина божого, і, почувши, оживуть, — то нащо відсувати
