листя. Сковорода з заступом у руці копав яму — вузьку, довгу домовину.
— „Що це, друже Григорію, що це ти робиш?“ — спитав господар, наблизившись до старого.
— „Час, друже, кінчати блукання, — відповів Сковорода, — бо й так усе волосся злетіло з бідної голови. Час дати спокій“.
— „Та, брате, дурниці. Годі жартувати! Ходім!“
— „Іду, але я прохатиму тебе раніше, мій добродію, хай тут буде моя остання могила“
І пішли до хати. Сковорода недовго в ній залишався. Він пішов у кімнатку, перемінив білизну, помолився богу і, поклавши в голови зшиткі своїх творів та сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго його чекали на вечерю. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю також, до обіду також. Це здивувало господаря й він вирішив війти до його кімнати, щоби розбудити його, але Сковорода лежав вже холодний, закостенілий. (Утрен. Звезда, 1833). Зять власника Іванівки, де помер Сковорода, Н. С. Мягкий, подав Г. П. Данилевському в відповідь на його запит до нього в 1856 році ще такі відомості про могилу Г. С. Сковороди в Пан-Іванівці: „Поховано його було в Іванівці, на високому березі ставка коло гаю, на улюбленому своєму місці, де удосвіта грав він на своєму заповідному флейтраверсі. По 20 роках тіло було перенесено відтіля й поховано в садку священика коло пам'ятника господарів, завдяки щирості одного з його учнів, що прибув після смерти його з Петербургу (М. І. Ковалинського) і видав потім його портрет. Від тестя його маєтність перейшла до його сина П. А. Ковалевського, від нього-ж до А. К. Кузіна: тепер (1856 рік) належить малолітній дочці останнього. З часом ім'я Сковороди було в Іванівці майже зовсім забуто й до могили не було ніякої пошани. Від цього, на думку тутешніх мешканців, траплялися часто незрозумілі пригоди й по більшості з родинами тих, до кого переходив садок з могилою філософа. Далі йде оповідання про ці пригоди. Напевно, це були легенди творені народом. Один з власників садка обложив могилу дерниною, а по-близу влаштував свою пасіку, — місце, шановане у нас здавна — це була ознака пошани до пам'яти Сковороди. Коли Іванівка належала П. А. Ковалевському, одна юродива сказала жінці Ковалевського: „у тебе, паніматко, в маєтності є скарб“ — це, може, був натяк на могилу Сковороди. Але слова її зрозуміли достотно: почали шукати скарбу, але що не робили, а все даремно, нічого не знайшли. Не справдилися й надії Вас. Наз. Каразина, що новий власник Іванівкі, харківський громадянин та багатій Кузин, поставить над могилою Сковороди пам'ятник — він не додержав своєї обіцянки про це, що дав Каразину, який, щоби вплинути на нього в цьому напрямку, в листі
