влюється, що він був навіть вдячним Сковороді за ці епітети, але цьому ледви чи можна повірити. Отже так, тим більшу вагу має при таких обставинах взагалі позитивна відозва Вернета про Сковороду. „Він, пише Вернет, був муж мудрий та вчений, але вередливість, занадте самолюбство, що не терпить жадного суперечення, сліпа покора, що вимагав він від тих, хто слухав його (magister dixit), затьмарювали сяйво його хисту та зменшували користь, якої суспільство могло сподіватися від його здібностей. Він був необробленим коштовним каменем, що потрібує руки вмілого майстра. Йому слід було-б, за порадою Платона, що відносив слова свої до Ксенократа, частіше приносити жертву граціям. Справді, у небіжчика Сковороди не вистачало ані узглядення до чужих думок, ані терпіння, що так потрібно для винайдення істини та при освіті молоді. Смак його не був очищений, як це помітно з його творів. Він був запальчастий та пристрасний, занадто піддавався силі перших вражінь, переходив від одної надмірности до иншої; він любив та ненавидів без достатньої причини, а істина в його устах, не прикрита приємною заслоною лагідности, вибачливости та ласкавости, ображала того, до кого була звернена та не досягала ніколи мети, поставленої вчителем. Я не знаю, як він встиг запобігти у своїх учнів такої любови до себе. Може страхом, пересудом та силою звички? О, чи немає пак таємної причини, від мене захованої? Бо безкористливість та цілковите віддалення Сковороди від багатства не зробилося, оскільки мені відомо, спадщиною жадного з панегіристів цього безсеребреника… Але однаково помиляються як ті, хто не віддає належної справедливости здібностям та знанням Сковороди, так і ті, хто порівнює його иноді з Ж. Ж. Руссо, першим прозаїком цього століття: можна порівнювати їх хіба тільки у дивовижному та дикому пожитті, у безкористливості, та в певного роду наріканнях та мізантропії. Правдивіше Сковорода займає місце по-між Діогеном та Кратесом (він своїми вчинками та вдачею міг-би відогравати у Греції блискучу ролю в часи Синопського чудака). Діоген зі всіх грецьких народів одним-одних спартанців вважав лише за людей; Сковорода переважно любив українців та німців. Я був тоді ще молодий, але вже міг помітити, що слава частенько підлягає затемненню, коли трапиться узнати ближче самий предмет. Зрештою, я шаную пам'ять Сковороди, благовію перед його чесністю та безкористливістю; я не перестану величати похвалами його щирість та замилування до природи. Я шаную Сковороду та почуваю у себе нахил наслідувати його в де-чому[1].
- ↑ Укр. Вест. 1817, VI, 121–124.
