Сторінка:Український співаник (1918).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 31 —
13.
 

Гей та вставаймо руськії люди,
З сну вікового будім ся,
Лїпше зітхнесь нам, гірше не буде,
На людий других дивім ся.

Встаньте старії, встаньте і дїти,
Встань, хто вкраїнську кров має!
Годї в дрімотї й нинї сидїти
Як нас весь світ висьміває!…

Гей, вже полудне, сонце аж просить.
В полумях вся Русь святая…
Працю мужицьку вітер розносить,
Іскрами сипле й метає!…

Гей, та не даймо Руси горіти,
Рідну вратуймо хоч стріху,
Щоб нам зі встиду не палинїти
Всїм ворогам на потїху…

Гей, та ратуймо власную долю
Маймо хоч дрібку сумлїня,
Щоб не конали в студени й болю
Ріднії нам поколїня.

Можна вогонь ще братя вгасити
Лиш всї гуртуймось у “Сїчи”,
Хлїба не будем тодї просити
І сміло всїм глянем у вічи…

Шкода значная, хоч не така ще,
Щоб нам її не відбити.
Будучність наша, заживем краще,
Тра лиш хотїти й робити…

Гей розбудїть ся, в ряди ставаймо,
Хай з нас не бракне нїкого