Сторінка:Український співаник (1918).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 31 —


31.

Гей та вставаймо руськії люди,
З сну вікового будім ся,
Ліпше зітхнесь нам, гірше не буде,
На людий других дивім ся.


Встаньте старії, встаньте і діти,
Встань, хто вкраїнську кров має!
Годї в дрімоті й нині сидіти
Як нас весь світ висьміває!...


Гей, вже полудне, сонце аж просить.
В полумях вся Русь святая...
Працю мужицьку вітер розносить,
Іскрами сипле й метає!...


Гей, та не даймо Руси горіти,
Рідну вратуймо хоч стріху,
Щоб нам зі встиду не палиніти
Всім ворогам на потіху...


Гей, та ратуймо власную долю
Маймо хоч дрібку сумліня,
Щоб не конали в студени й болю
Ріднії нам поколіня.


Можна вогонь ще братя вгасити
Лиш всі гуртуймось у “Січи”,
Хліба не будем тоді просити
І сміло всім глянем у вічи...


Шкода значная, хоч не така ще,
Щоб нам її не відбити.
Будучність наша, заживем краще,
Тра лиш хотіти й робити...


Гей розбудіть ся, в ряди ставаймо,
Хай з нас не бракне нікого