Сторінка:Український співаник (1918).djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 39 —

Заплакала Морозиха йдучи рано на місто.
Здибали ю три козаки із замку ідучи:
“Перестань, Морозихо, по синї тужити.
Не плач, не плач, Морозихо, не плач, не жури ся,
Ходи з нами, козаками, мед вина напий ся”.
“Ой пийте ви здоровенькі, та коли вам пєть ся,
Коло моєй головоньки все лишенько вєть ся.
— Чого-ж менї, мої братя мед вино не пєть ся:
Ой десь то мій Морозенько та з ляхами бєть ся!”
Ой з за гори, з за крутої військо виступає,
По сам перед Морозенько конем виграває;
Схилив склонив головоньку коню на гривоньку
Біднаж моя головонька, чужа сторононька!
По під гору камінную покопані шанцї,
Ой зловили Морозенька в недїленьку в ранцї,
Ой зловили Морозенька, рученьки звязали,
Ой рученьки та звязали, до суду віддали.
Посадили Морозенька на жовтім пісочку,
Зняли, зняли з Морозенька шовкову сорочку;
Посадили Морозенька на крутій могилї,
Поглядає Морозенько по всій Україні.

3.

Ой не гаразд, Запорожцї, не гаразд вчинили,
Степ широкий, край веселий, та занапастили!
Наступає чорна хмара і дощик із неба,.
Зруйнували Запороже а не було треба!
Ой, чи гаразд, чи не гаразд, нїчого робити,
Добре буде Запорожцям і під Турком жити.
Катерино, вража дочко, щож ти учинила?
Степ широкий, край веселий та занапастила!

4.

Гей, не дивуйтесь добрії люди,
Що на Українї повстало!
Там за Дашевим під Сорокою
Множество Ляхів пропало.