Сторінка:Українські колядки (1916).djvu/32

Приходить к' ньому ще рідна мати:
Встань-но, Іванку, а вставай не спи.
Твоє подвіря вороги займили.
Так наш Іванко тай прудко устав,
Тай прудко устав, коника всїдлав:
Най-но їх женуть, я їх здогоню.
Сїв на коника, як вітрець линув,
Тай задне військо яв здогоняти;
Як іздогонив, конем потоптав.
Середне військо мечем постинав.
Передне військо вогнем попалив,
Своє подвіря назад відобрав,
Назад відобрав, краще осадив.
Перше осадив тай дївочками,
Друге осадив тай молодцями,
Трете осадив тай стариками.
Ізза дївочок село весело,
Ізза молодцїв село огрядне,
А зза стариків порада в селї!
Віншуєм тебе, Іваночку наш.
Щастєм, здоровєм, многими лїтьми,
Ой, на здоровє із колядкою,
Із колядкою, з вітцем, з маткою,
З вітцем, з маткою, свов челядкою.
Поза сим словом тревай нам здоров.