Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/6

Повінчалися вони та й живуть, може, років уже зо два, і стало в них маленьке дитятко.

Приїхала раз до них у гості бабина дочка. Гостює в них, а царь і каже своїй жінці: »Не ходи«, каже, »з бабиною дочкою нікуди!«

А сам поїхав кудись.

От бабина дочка й просить: »Душно«, каже, »сестро, надворі, ходім покупаємось!« — »Не хочу!« каже та. — »Ні, ходім та й ходім!« Як стала просить, так таки підманила: пішли купатись.

Ото вони собі порозбірались, бабина дочка й