»А яку ж він тобі роботу загадав?« — Оттак і так: »Щоб за одну ніч криницю викопав, зруб зробив і вранці завтра води приніс умитися.«
»Е, не знати чого ти турбуєшся! Я цю загадку знала, до тебе голубкою прилітала, як був у батька: боялась, що не все зрозумієш, як скаже. Лягай, лишень«, каже, »та спи — все добре буде.«
— І вже, — каже він, — не буде мені спатися, бо знаю: це не зробиться.
»Та зробиться, ти вже не журися: я постараюсь.«
Він і ліг тоді спати, і чи спить він, чи не спить, а там і погляда — чи то ж воно, справді, буде, як казала. Погляда він так — аж от зайшов вечір, вийшли зорі… Вийшла вона надвір. Вийшла й як свисне — так і налетіли до неї всі сімсот чортів! Вона й загадує їм цю загадку:
»Глядіть же«, каже, »мені, щоб оттут серед двору криницю за цю ніч викопали й зруб зробили та щоб така була криниця, якої й на світі нема! І щоб уранці принесли мені води умитися.«
— Добре, добре, — кажуть чорти — й зараз заходились: той копає, той рубає, той зруб іскладає, у криницю впускає. Поки півні заспівали, вже вродилась криниця, набрали води й принесли.
»От, добре!« каже; взяла в їх воду: »Прийдете«, каже, »до мене ввечері.« А до його:
»Іване«, каже, »серце моє кохане, — візьми
