Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

сокирку та хоч походи коло криниці, бо, може, батько в вікно вигляне.«

— Та де там та криниця, коло чого я похожу? — каже той, лежачи.

»Та от«, каже, »й водиця є, ще попереду батька вмиєшся!«

Устав Іван, виглянув у вікно — справді, криниця, вмився, взяв сокирку й ходить коло криниці — постукує. Аж і той батько виглянув у кватирку.

»Іди вже, Іване, серце моє кохане«, каже жінка, побачивши батька, — »неси воду: батько встав.«

Той узяв воду, поніс, а вона сама голубкою перекинулась та слідком за ним.

Прийшов Іван до батька:

»Добридень, — каже, — вам!«

— А що, чи справився?

»А вже-ж управився, — от і вода.«

— Ну, добре ж, — каже, — лягай же на день, а на ніч, щоб готов був: знову робота буде.«

Вертається Іван, а вона вже й дома, знову пита:

»Іване«, каже, »серце моє кохане, а що батько казав?«

— А що-ж казав! Оттак і так казав.«

»Ну, добре ж«, каже, »лягай, а ввечері знову підеш.«

І як стало вечоріть: »Іди!« — каже.

Пішов знов Іван. Прийшов: »Здорові«, каже, »були!«