Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


»Який же ти положив знак, щоб дурно людей не кривдити?«

— А такий, — каже гайдамака, — написав на воротях!

Стали дивитися — аж на всіх воротях написано. Розсердився отаман і кричить:

»Як же це на всіх понаписував? Ти дурний, чи що: хиба всіх людей будемо мучити? Пропади ти краще сам, що нас усіх підвів!«

І зрубав йому голову; той із коня впав; отаман сказав, щоб його взяли й у Дніпро вкинули, а самі поїхали до своєї оселі.

На другий день убрався другий гайдамака купцем і пішов шукати того діда. Знайшов, розпитався — дід і цього повів до тієї хати. Цей гайдамака замітив, як хлівці стоять, як і хата стоїть, як і комора стоїть, як саж стоїть, і підійшов до вікна — а там ще топилось: дівка поралась, а наймит зарізав козла й саме білував. Гайдамака й написав на воротях: »Вариться козел«, а сам подякував дідові й попрощався та й пішов у своє місце; а дід собі пішов.

Прийшов, усе розказав отаманові й усім, що й як він замічав, і як написав, і як його дід водив.

А дівка-чорнявка вийшла корови доїть і скрізь обдивилась; коли дивиться — аж на їх воротях написано: »Вариться козел«; вона взяла з своїх воріт стерла, а на всіх воротях понаписувала: »Вариться козел«.

Приїжджають уночі гайдамаки: на всіх воротях