Сторінка:Українці Кубані в 1792–1921 роках.pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

всередині групи, адже володіти й користуватися відповідним знанням здатні лише нечисленні спеціалісти. Культура стає феноменом вищих прошарків. Таким чином еліта претендує на репрезентативність по відношенню до цілого. Культура центру, яка накладалася на периферію, як культура імперії, завжди спиралася лише на вузький прошарок еліти. Але вона символізувала соціальну ідентичність суспільства в цілому. Набута, досягнена свідомими зусиллями, приналежність породжує іншу свідомість, аніж уроджена. Перш за все, культура усвідомлюється як належність до людей вищого ґатунку. У певному сенсі її можна назвати культурною ідентичністю. Інтеґрація та диференціація – два різних напрями інтенсифікації вихідних структур культури. Культура, створюючи всередині себе ідентичність, іззовні передбачає чужість. Інтенсифікація єдності всередині групи, беззаперечно посилює відсторонення того, що ззовні. Ніщо не згуртовує сильніше, ніж відмежування від ворожого оточення. У виникненні таких соціальних «систем ідентичностей» завжди бере участь антагоністичний або опозиційний принцип. Ідентичність, яка інтенсифікується диференційно, це «Анти-ідентичність», своєрідний рух опору. Чим більше переслідування меншин, тим сильніше вони тримаються своєї ідентичності. Культура в стані диференціальної інтенсифікації або «рубіжного укріплення», неуникненно пов’язана з особливою свідомістю приналежності та згуртованості, з Ми-свідомістю, яка отримує інтенсивність завдяки відмежуванню від «Вони».

Ключову роль у процесі формування та збереження соціальної ідентичності відіграють коммеморативні практики[1] та символічне, ментальне освоєння простору через створення своєрідних «місць пам’яті» та ієротопії певних місць (їхньої сакралізації). «Будь-яка група, яка прагне до згуртованості, намагається створити й забезпечити за собою місця, які є для неї не тільки сценою спільної діяльності, але й символами її ідентичності, а також базовими пунктами нагадування. Пам’ять потребує місця, намагається визначити його в просторі… Група і простір утворюють суттєву символічну єдність, яку група зберігає й у разі розлучення зі своїм простором, символічно відтворює священні місця. Пам’ять займається відтворенням»[2]. Простір і час виступають у цьому контексті, як Батьківщина та біографія, сповнені смислу та значення для мети групи, її уявлення про себе. Соціальна група, яка формується як спільнота історичної пам'яті, охороняє (збе-

17

  1. Про значення коммеморативних практик в процесі функціонування та еволюції соціальних ідентичностей див.: Коннертон П. Як суспільства пам'ятають / П. Коннертон ; пер. з англ. – К.: Ніка-Центр, 2004. – 184 с.
  2. Ассман Я. Культурная память… – С.40.