спільні міфи, спільну історію, спільну національну культуру, єдину економіку й єдині права та обов’язки для всіх її представників». Відповідно, атрибутами національної ідентичності, Е.Сміт вважає власну назву, спільні міти, спільну історію, спільну національну культуру, «завойовану Батьківщину», спільні права та обов’язки, єдину економіку[1]. Становлення національної ідентичності – процес досить складний та тривалий. Головним стимулом для нього є боротьба спільноти за визволення від зовнішнього тиску, головною метою якої є створення власної державності. «Нація – феномен політичної сфери. Нація – це колектив людей, що хочуть бути державою»[2]. Успіх цієї боротьби багато в чому залежить від рівня утвердження національної ідентичності. Якщо раніше більшість дослідників пов’язували процеси формування національної ідентичності з процесами модернізації, що розгорнулися під впливом Великої Французької та Британської індустріальної революцій, то останнім часом поширюється думка про існування ранньомодерної національної ідентичності, яка починає формуватися наприкінці ХVІ – початку ХVІІ ст. і спиралася на станову та релігійну ідентичності[3]. На відміну від ранньомодерної, модерна національна ідентичність, не обмежується відносно вузькими колами станової та релігійної еліти, а поширюється на максимально широкий загал. Діяльність політичних партій, рівень зацікавлення еліти в національному розвиткові, робота культурно-громадських об’єднань, активність еліти є безпосередніми каталізаторами створення модерної національної ідентичності передусім серед учасників демократичних національних рухів ХІХ – ХХ ст. Конкретні історичні події могли прискорювати або гальмувати цей процес.
Як зазначав німецький дослідник А. Нойманн: «...ідентичність –
це не даність, а відношення, яке постійно формується та реформується в межах певного дискурсу»[4]. Одним із найперспективніших напрямів дослідження різних форм соціальних ідентичностей та їхньої взаємодії є дискурс-аналіз[5]. Дискурс визначається в контексті цього напряму як особливий засіб спілкування та розуміння світу, який оточує окрему особу або певну спільноту[6]. Дискурс формує соціальний світ за допомогою значень. Різноманітні дискурсивні практики є обов’язковою умовою для підтримки існування різних типів соціаль-
22
- ↑ Сміт Е. Націоналізм...– С.19 – 20.
- ↑ Лисяк-Рудницький І.... – С.13.
- ↑ Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму / Г. В. Касьянов. – К.: Либідь, 1999. – С. 289 – 290.
- ↑ Neumann I.B. Russia as Central Europe's Constituting Other / I. B. Neumann // East European Politics and Societies. 1993. – Vol. 7. N 2.30. – P. 349.
- ↑ Марианне В. Йоргенсен. Дискурс – анализ. Теория и метод / Марианне В. Йоргенсен, Луиза Дж. Филлипс; пер. с англ. – Х.: Изд-во «Гуманитарный Центр», 2008. – 352 с.
- ↑ Там само. – С.18.
