Сторінка:Українці Кубані в 1792–1921 роках.pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ленінських позицій, де козацтво розглядається як реакційна соціальна верства, а українська етнічна складова більшості кубанських козаків заперечується[1].

Новий етап осмислення проблеми розпочинається в 90-х рр. ХХ ст. У сучасній російській історіографії спостерігається два основних підходи до висвітлення минулого Кубані. Зазвичай, всі вони концентруються навколо козацької тематики як основної проблематики кубанознавчих студій. Перший можна визначити як створення новітнього офіційного дискурсу історії Кубані, згідно з яким вона є історичною територією кубанського козацтва, яке, у свою чергу, завжди було надійним і лояльним опертям російської державності[2]. Згідно з цією концепцією в більшості сучасних досліджень російських істориків питання історії українського населення реґіону або оминається, або зводиться до положення про кубанське козацтво як окремий «субетнос російського суперетносу», у якому українську складову було нівельовано[3]. У монографіях, які вийшли за останні роки в Росії й були присвячені загальній та етнічній історії Північного Кавказу, взагалі не згадується чисельна українська спільнота Північно-Західного Кавказу[4]. Російський дослідник В. Гудаков у монографії «ПівнічноЗахідний Кавказ у системі міжетнічних відносин. З найдавніших часів до 60-х років ХІХ ст.» доходить висновку: «Внаслідок процесу етногенезу, який зайняв приблизно 70 років, утворилося кубанське козацтво – єдина етнічна система, з мозаїчною субетнічною структурою, яка зберегла свої особливості первісних етнічних елементів»[5].

30

  1. ↑ Куценко И. Великий Октябрь и кубанские казаки / И. Куценко // Кубань. – 1987. – № 4. – С. 71–82.
  2. ↑ Докладний критичний аналіз такого підходу див: Чумаченко В. Идентичность кубанского казачества (научный и идеологический аспекты проблемы) / В. Чумаченко // Культурні зв’язки Донеччини з українським зарубіжжям: матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк: Донецьке відділення Товариства «Україна-Світ». Східний видавничий дім, 2004. – С. 194–200; Сень Д. Воображение региона как колонизация: Кубань-Черномория-Кубань (практики Российской империи в Крыму и на Северо-Западном Кавказе в конце XVIII – середине ХІХ вв.) / Д. Сень // Історико-географічні дослідження в Україні. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2007. – № 10. – С. 317–336.
  3. ↑ Ратушняк В. Н. Очерки истории Кубани с древнейших времен по 1920 г. / В. Н. Ракушняк. – Краснодар: «Советская Кубань», 1996. – 656 с.; Бондарь Н. И. Основные тенденции развития кубанского казачества в XIX веке (этносоциальный аспект) / Н. И. Бондарь // Вопросы общественно-политических отношений на Северо-Западном Кавказе в XIX веке. – Майкоп, 1987. – С. 15–34; цього ж автора: Кубанское казачество (этносоциальный аспект) / Н. И. Бондарь // Кубанское казачество: история, этнография, фольклор. – М., 1995. – С. 5–49.; Матвеев О. В. Кубанское казачество в сословной структуре российской империи и тенденции его развития в 60-80-е гг. XIX в. / О. В. Матвеев // Проблемы истории казачества. – Волгоград, 1995. – С. 32–43.
  4. ↑ Цуциев А. Атлас этнополитической истории Кавказа (1774–2004) / А. Цуциев. – М.: «Европа», 2006. – 128 с.; Северный Кавказ в составе Российской империи / [под ред. В. О. Бобровникова и И. Л. Бабич]. – Москва: НЛО, 2007. – 460 с.
  5. ↑ Гудаков В. В. Северо-Западный Кавказ в системе межэтнических отношений с древнейших времен до 60-х годов ХІХ века / В. В. Гудаков. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2007. – 565 с.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Українці_Кубані_в_1792–1921_роках.pdf/30&oldid=70663