по ремеслу гончарів посторонні люди називають, кажуть, що Бібрка між лісами, дебрами та озерами положене, болотнисте й негарне місто, де хиба вовкам — не людям — ялося жити. Але то мабуть говорить лише гордість „копачів“; вони уважають своє жилище за найкраще у світі місто, бо справді лежить на чистих, золотих пісках у давньому руслі Чорного Потока, близько Дністра, затишне, соняшне, привітне…
Мені — мов пташці — не перелинути одинокій. Порадили нас міщани, що кіньми можна дістатися з Миколаєва до Бібрки вигідніше й дешевше. Залізниця від нас іде побіч і стація доволі далеко.
Справді небогато з речий забираємо на нове місце. Пяніно таки дальше лишаю в пані Марковської без розпорядження, до кого воно вкінці має належати. Деякі речі, лишаю в домі Анни Шиманської, нашому останньому мешканні в Миколаєві.
Нове життя, нові обовязки краще зачинати серед нової обстанови; давня нагадує нам наше давнє і горе і наші сердешні, дорогі втрати…
Лишаю вибір речий, котрі конче треба забрати, матусі; для себе хочу забрати тільки бібліотеку — цілу, крім наших старих книг, класиків світової літератури і нові книги до природничих наук.
Ще й вязанку цвітів із тутешніх нив і лісів, зірваних на останньому самітному, пращальному проході, жмуток тих чабриків та
