Сторінка:Уляна Кравченко. Спогади учительки.1936.pdf/100

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

до того, щоб я погорджувала вами, сміялася зі зміни у вигляді вашому. Покиньте трагікомічні сцени; ще раз прошу, зверніться до праці…

— Хоч і в цьому чорному плащі, ви являєтеся мені таємною істотою демонічною у вашому капелюсі — рембранді.

— І бурі і веселки за мною. Говорити ні слухати про ваше кохання не можу, не хочу…

Невдоволення — досада заволоділа мною.

В останніх днях маю відомости про давніх Вертерів. Вуйна недавно писала, що Льольо, син її стрика, марніє; бояться, що з нещасного кохання умре. Але ж і камениця лишиться… Також дістаю почтою вязанки цвітів від пана Теофіля… Його опікунка пані Лєнчевська пише розпучливі листи про його аскетичне теперішнє життя, про його студії природи. — —

Чому все стають вони, ті Вертери, на моїй дорозі? Чому бентежать мене, забирають спокій потрібний до праці, хвилюють?… Чи те чуття правдиве, чи уявне, чи говорить тут серце, чи змисли? Стають питання не вирішені.

Чи правдивий той біль сердечний Вертерів? А коли є та любов, що пишеться великою буквою, правдива любов, чому не розпалюється у двох душах? Чому те божественне явище вбиває друга істота своєю рівнодушністю?

Раджу їм лік: працю, сповнення обовязків…

Та чи — не зважаючи на те, як і на цілий стоїцизм чи й альтруізм, яким обіймаєш люд-