диких гвоздиків остро-запашних, що тут цвитуть — виростають межами між ланами гречки…
Після цілоденньої дороги, вечером, останнього серпня були ми в місті Бібрці.
День був неначе останнім горячим днем літа. Я не могла доволі натішитися сонцем, воно так жарко гріло. — Необачна зняла я намітку й капелюх: купалася в його золотім промінні…
Повільна подорож кіньми се розкіш. Їдемо. Довкола тихенько, лише дубовий ліс часом зашумить, луг мягкою зеленню зазеленіє, на овиді часом зарисується село…
Щасливо й незамітно переїхали ми через село Тростянець-Бродки. Було за рано, щоб нас наші знайомі запримітили.
При самій дорозі стояв великий дім з написом на таблиці: ц. к. уряд почтовий. Наша своячка, пані Лєнчевська, була б не пропустила нас, а таки задержала на гостину. Пан Теофіль Н., цей Вертер, означений у мойому діярчику числом I, був би певно всі квіти з городів двора позривав — для мене — на нову дорогу…
Нехай же процвитають рожі. Свято їхнього другого розцвіту близьке. Нехай цвитуть; не хочу, щоб задля мене знищено їх… Тихо, без траґікомічних сцен переїхали ми через гарне село.
Хочу стати сильною на дорозі нових обовязків, нехай пропадуть і спогади про Вертерів та Демонів із днів найраншої молодости моєї, нехай не томлять, не жахають мене більш…