панів — товаришів сміється, ніби срібним дзвінком дзвонить.
Малий чоловічок, трохи неначе горбатий — але вельми чепурний, що вже на дорозі поклонився мені, наблизився тепер до мене і представився як товариш Емануїл Гордієнко.
— Це я, пані, випросив для вас другу клясу і відділ вибрав, що найлекший, як для початкової вчительки.
— Спасибі за ласку для незнайомої, але мені здається, що я і в кожній иншій клясі могла б учити. В ніяких педагогічних підручниках я не читала, що власне другий відділ другої кляси є найвідповідніщий для практиканток.
— Я чув богато про вас і бажав давно познайомитися з вами. Мабуть це ви, та славнозвісна та многонадійна наша „Зоря“; — ви помішуєте свої новелі в „Мирі“?!
Я розсміялася на таке славне витання.
— Що це ви, пане, мене так хитро витаєте, як лис пишну утінку?
— О, зараз видно „свіжо упечену“ матуристку, що всі казки з читанок знає–памятає; але таки своєї слави не заперечуйте, вона до нас прилинула поперед вас.
— Овва! На безрибї і рак риба. Така в нас мізерія, нема ким похвалитися, то кого будь і за одну статейку, чи новелю зараз письменницею величають.
Одначе я займаюся й цікавлюся не літературою — а природничими науками.
