Сторінка:Уляна Кравченко. Спогади учительки.1936.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— А як пані подобаються мої поезії?

— Я не запримітила в наших журналах поезій Гордієнка.

— Га, га, га! А хтож писав би до наших часописів? І гонорару не платять і аванс запиняється. Я поміщую свої твори в краківських часописах— таких як Diabeł, Chochlik — також у Szczutku. Цілі збірки, дидикую — інспекторові. Хто би дійшов до ладу з руськими редакторами, ученими авторитетами і змінчивим вічно не усталеним руським правописом. Я що правда пробував писати зразу по руськи, але коли редакції не містили моїх творів, перейшов до польського табору.

Балакаючи зі мною про літературу, він пильно прислухувався, що говорить панна Маня, та уважав за відповідне в цій хвилині звернутися до неї зі словами:

— І я чув про те, що пані секретарева тримає своєю красою всю тутешню молодь у своїй неволі, але сподіюся, що тепер ви, пані, відберете їй королівство.

Бачу, що розмова починається як у сальоні про перші вражіння з Бібрки, про товариство, а також про проєкти забав; прошу управителя впровадити мене до моєї кляси.

Отже вкінці таки я найшлася з моїми ученицями та учнями (школа тоді була мішана), стрінулася зі щирозолотими поглядами чорних то синіх діточих очий.

Розглядаюся. Познайомлююся. Розпитую.