лися при навчанні, після приготовання матеріялу на найближчі дні, я присвячувала вільні хвилини дальше тільки науці пригоди. Се було вже для мене. Книжок я мала доволі: були в мене такі автори як Фігієр, Овен, Schutze, Jäger, Дарвін Карло і Дарвін Франц ботанік та инші. У гарні соняшні дні спішу на узгіря, розглядаюся… Околиця справді гарна. Збираю з останків осінної фльори дещо до зільників для себе і для школи. Живу у свойому мікрокозмі, з котрого розгортається для мене все ширший та ширший овид.
Так от і забрали мені лихі люди моє щастя, мій спокій: казали на своє буденне життя поглянути, щоб я побачила ціле його „ніщо“ — аж до дна…
Здається, в перших листопадових днях, в годині, коли діти найкраще заняті наукою, входить до кляси пан Гордієнко.
— Як секретар, з поручення управителя приношу вам оце — до підпису.
Гляджу на доручений аркуш паперу: він чистий, тільки долом підпис управителя та инших учителів.
— Що це? І чому зараз, у часі науки, коли можна полагодити підчас перерви?
— Ні. Управитель мусить негайно вислати цю річ до окружної Ради; важне діло для школи: просимо дозволу розібрати старий шкільний будинок, щоб мати вільне місце на руханкові вправи.
Щоб не балакати з паном Гордієнком та не гаяти даремне дорогого часу, підписуюся біля підпису товаришів.
