Найближчого дня рано стоїть управитель школи на порозі дверий — неначе ревний керманич на своїй стійці. Досі тут і в цій годині я його не бачила.
Звичайно досі я перша приходила; ішла до своєї кляси й не бачила ні управителя ні других панів. Сьогодні управитель з годинником у руці, не здіймаючи кучми, говорить грімко:
— Пані спузьніла сєм, чеками вшисци з розпоченцєм наукі… — починає до мене в урядовій мові. Досі говорив по українськи.
— Не здається мені, щоб я спізнилася; приходжу, як усе — пів до восьмої, в клясі застаю ледви двоє дітий.
Управитель асистує мені до кляси й говорить дальше.
— Як пані сміли виправдуватися перед тим „ґбуром“, — уважати те, що робить шкільна влада за зле?… Пані тут дальше не можуть лишитися — зєднана „з хамами“.
Вся інтеліґенція вчора вечером у касині осудила вас. Про вашу візиту в начальника повідомив усіх товариш Гордієнко. Інтеліґенція відкинула вас. І так уже нарікали: ви