не учителька для міста, де люди хочуть бавитися.
— Тутешня інтеліґенція не могла мене відкинути, коли я їй зовсім не накидувалася. Я сама для себе інтеліґенція, вистачаю собі. До ніякої партії не прилучилася, але і не присилуєте мене, щоб я боронила ваші особисті справи.
Шойно почалася наука, приходить з кляси управителя хлопець із приказом: „Пан директор казалі, би пані зараз пшишлі до канцелярії“.
— Скажи, дитино, що в часі науки не можу лишити учнів самих; у десятій буду в канцелярії.
За хвилину приносить сторож письменне візвання. Відписую, що в десятій прийду.
Являється сам управитель: Пані нє слуха владзи…
— Тут не місце на уваги, пане управитель. В десятій прийду до канцелярії. Або й тепер, але діти підуть до дому; самих їх у клясі не лишу.
В десятій годині застаю всіх у шкільній канцелярії. Управитель насуплений, Гордієнко з пером у руці — готовий писати протокол. Панна Маня з іронічним усміхом ласкава була — подивитися на мене.
— Я приневолений — каже управитель — скликати надзвичайну конференцію, щоб паню упімнути за спізнення, за недержання рано дижуру і за непослух владі. Пан Гордієнко спише протокол, віднесуся в тій справі до інспектора.
