Сторінка:Уляна Кравченко. Спогади учительки.1936.pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Самі не вчать і мене спиняють. При кінці листопаду сильно вже зимно, а в моїй клясі не палено. Пишу до управителя — не тільки тому, що настало природне зимно, але й урядове, давно вже, бо від першого листопаду почалося: коли в инших клясах палить сторож, то і в моїй клясі має палити.

Приходить управитель. Мабуть квапився, бо в руці тримав барометр.

— Тут горячо. В цій клясі богато дітий, нащо тут палити? Пані слабосильна, вчити не може. Я писав до інспектора, щоб на заступство прислав нам кого.

— Пан управитель хоче, щоб віддихом діти грілися… Але гігієнічні правила наказують палити і вікна відчиняти для зміни повітря. Діти зле одягнені. Дома певно не мають тепла і по дорозі змерзли; мусять тут мати достатнє тепло. Про мене тутне йде, я одягнена тепло, можу бути і в неогрітій клясі.

— Певно, певно, — велика пані… По що такій пані бути вчителькою? Так обзнайомленій з уставами шкільними повинен інспектор дати управу в виділовій школі.

З огляду на дітвору, щоб бесіда не виглядала на сварку, не відповідаю більше.

Мені нікуди звернутися зі скаргою на управителя. Мої письменні зажалення ішли б на руки заряду школи. Їхати до інспектора також не поможе; він поступовання управителя виправдає…

Тепер крім своїх годин маю всілякі заступства. Часто в цілій школі нема нікого.