та я так його поведу, що наші будуть його уважати за зрадника, — він русин, звичайний Стеців Іван — а чужі не приймуть його. За дураком ніхто не буде стояти. Він ані не самостійний, ані спосібний, оруддя в руках моїх і аптикаря, противника начальника.
Незабаром Гордієнко знайшов нагоду виконати свій плян. На найближчому вечірку в школі управитель виголосив промову.
Справді гарно вона починалася: Ми, поляци на польскєй зємі… але дальший зміст її недорічний, двоєзначний. — — Сам управитель, коли станув перед достойниками міста й околиці, налякався, побілів, трясся наче у пропасниці та й призабув вивчену мову. Гордієнко за його плечима з комічною міною стояв у ролі суфлера та підшептував дурниці. В наших стратив він решту довіря, шляхта бачучи його спосібности умові та ораторські, зміркувала, що користи його особа справі народовій не принесе. Як агітатор промовець він стратив вартість, у раді повітовій і в касині кепкували тепер з нього…
В тім часі покінчилася остаточно судова справа управителя і товаришів за обиду чести начальника. Присуджено їм арешт із заміною на гривну.
Пригноблений управитель, опущений учительством та інтеліґенцією, похилив горду голову. Инші товариші на всіх зібраннях — конференціях — проти нього, — усе противляться йому. Я є німим свідком ріжних сцен як сварки, дертя протоколів. Управитель по давньому мені неприхильний, противиться моїм
