внескам чи обробленню якої теми, але противники управителя — йому наперекір — приймають мої теми та пропозиції. Часто доходить на конференціях до особистих суперечок — обид. Тоді я виходжу з канцелярії.
Пробую з Гордієнком, коли явиться на перерві, говорити про шкільні справи. Але де в котрого з них думка про школу.
— Яка з вас ідеалістка. Хочете, щоб за ту нужденну заплату ми віддалися душею школі… Шукаємо зарібку й на иншому полі, а поза цею нудною роботою забави, вдовілля.
— Можна б і вам бодай єднати забаву і обовязок. Можна відчити держати для громадян, а дохід повернути на бідну дітвору. Ділайте щось, що є гуманне. Усі ваші вистави без вибору пєс, без гуманної ціли.
— Про добродійні ціли годі нам думати. Ми самі — учительство — криємо свою нужду. Кімната без обстановки, без удержання платиться тут 10 золотих — при нашій платні двацятькілька золотих. Вичерпані приватними лекціями не можемо гуманністю бавитися.
— Коли і на лєкціях працюєте, як тут, то чим ви втомлені. Тут хиба Хайка може сказати, що втомлена, та декотрі з найстарших дітий… вони заєдно по клясах уважають на діти з нижчих кляс… А діти як мишенята, як мак, а Хайка з патиком бігає між дітворою, а хлопець приданий до помочі прибільшує крисок. Коли вже без такого надзору неможна обійтися, може б ті, що уважають, читали дітям що цікавого, а в четвертій клясі могли б
