Сторінка:Уляна Кравченко. Спогади учительки.1936.pdf/53

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

густо гірляндами блідо рожевого цвіту акації, на шию зразки дрібних перлин і в волосся вплітаю перлини. Перли — по цвітах — одинока люба мені прикраса. Ще лякерки, рукавички, віяльце — усе те разом — у зеркалі показувало на пів жалібний, але дуже елєґантний стрій. Гарні рамці, дібрані до образу, підносять звичайно його вартість. Відколи я тут у Бібрці, бачу себе тільки в буденньому, робучому одязі; поглянувши в зеркало, зазнала я дивного вражіння. Мені здавало ся, що бачу когось давно знайомого, та не можу пригадати собі, кого це я бачу. — 3 блідим усміхом жду першого слова від цієї, що її бачу перед собою — в зеркалі…

Священник із жінкою приїхали по мене. Перед десятою були ми з салі. Музика грала вальса і я знайшлась у вирі тих, що танцюють без упину. Несподіванкою була для мене стріча з двома академиками правниками — і то власне з тими, що бували у радника двору Ґіртлєра на вечерницях. Під впливом музики і цеї несподіванки щез мій мелянхолійний настрій, розжеврілися искри із вогнів притаєних у моїй душі. Досі незнайомі мені тутешні молоді люди представлялися, вписували свої імення до карнету, ждали на хоч одну „туру“ вальса… Всі кадрилі, лянсієри маю анґажовані аж до рана майже в перших хвилинах.

— Ви втомлені; ходіть на оранжаду — каже моя опікунка їмость добродійка.

Сидимо хвилину в салі, де буфет, при окремому столику.