Сторінка:Уляна Кравченко. Спогади учительки.1936.pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Нічого не бачите?

— Се чуже товариство і трудно мені робити завваги. А проте я танцювала богато.

— А я мусіла в тім часі заспокоїти цікавість усіх дам — пань-маток. Всі мені ґратулювали, гадають, що ви моя сестрінка Ірма з Буковини; я її справді сподіваюся. Правдива румунка, — кажуть — танцює з темпераментом; видно панна з великого світа. Зі строю та вигляду признають вас королевою вечерниць. Ніхто не вірить, що ви тутешня учителька.

Прийшов від зеленого столика до нас пан-отець.

— А хто б то був сподівався. Коли я просив, щоб ви були на вечерницях, відтак боявся, щоб ви тут, незнайомі ще й товаришами обмовлені, не продавали „петрушки“. Та з вас бачу тиха вода: всім тут так нагально завернула голову, не тільки молодим дансерам, і старі вставали від карт, між иншими й сам староста дивився, як танцюєте неначе яка фея. —

Мимо того мойого „королівства“, гарної забави я просила своїх опікунів, щоб ми коло першої непомітно могли від'їхати до дому. Не хочу… Завтра починається другий курс; неспосібно буде починати роботу.

Музика грала і гарна забава була запевнена до білого рана; однак я не пожалувала, коли ми непомітно вийшли. А коли знайшлися під зоряним небом, — ніч така ясна, зимова — я була вдоволена, що я сильніща над принади покуси.