Почався другий піврік.
Управитель похилив голову. Не переслідує мене, але і не ввічливий, і до всіх і до всього байдужний.
Я гадала, що на місце Гордієнка прибуде учителька — гарно було б, якби так котра із моїх товаришок… Але знов учитель дістав тут посаду, і то такий, що тільки тепер доповнив матуру.
Невеселий, неясний був перший піврік моєї шкільної практики, та й другий подібно заповідається. Тяжка атмосфера…
Доля — недобра мачуха — розділила мене з моїми товаришками й учителями. Тепер умію оцінити працю виховання. Мені здається, що благородніщих людий, що ідеальніших виховників ніде і ніколи не було й не буде. Не тільки наш катихит о. Стефанович і професор української мови Партицький, але й инші являються мені в блисках ідеалу. А тут не педагоги: брутальні наймити, профани — не учителі — фахівці.
Здається, я зупинилася сама серед океану на човні без вітрил… Серце холоне перед
