Сторінка:Уляна Кравченко. Спогади учительки.1936.pdf/77

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Sobieski albo ślepa niewolnica z Sziras“… і т. п. богатонадійні заголовки книжок. Я бачила ці зшитки в руках служанки — покоївки в домі вуйка. Се книжки — повісти, що з літературою не мають нічого спільного, — не мають навіть примітивних літературних вимог. Сензаційні єґзотично реклямові романи, але молоді читачки як пічнуть у вечері читати, кінчать свитанком. Сам заголовок приносить відразу й отупіння; та покоївки, швачки, фіякри видирають собі ці книжки з рук. Засмічення літератури… Тайна успіху тих романів — це низький умовий рівень людий.

— Хто ці книжки читає?

— Мама і я. Я мала тільки дванацять літ, як зачала ці книжки читати. Вони дуже мене вражали — і я при читанні „Ślepej niewolnicy“ раз зімліла. Сильніших вражінь від тоді не находжу, хоч Борн у своїх виданнях — богатий на кроваві сцени, хоч маємо романи GaboriauEugena Sue і Ferala.

— Література кримінальна дає мені найбільше вдовілля — і я, йдучи спати, мушу перечитати щось із кровавих сцен, як не з романів, то щось із щоденників про процеси за убивства читаю цікаво.

А я — кажу — власне при лєктурі щоденників пропускаю хроніку поліцейську про всі убійства — самозгуби і кроваві пригоди.

— Я — каже панна Жоля — привикла до цієї лектури і в иншій не находжу смаку. Як наш король Станислав Август пересичений не міг їсти, коли тарельці не були натерті ассафетом, так я без жорстоких сцен не можу вже читати. Острий