А Жоля — мабуть під впливом розмови про Борна і її першу лєктуру — виглядала гірше як звичайно.
Говорила тоненьким голосом, її очі вкривалися млою, руки підносила наче в омлінню. На лице присипане пудром добувалися темні плями.
Пані комісарева якось неспокійно зависливо дивилася то на мене то на Жолю.
А дальше — наче забула про „добрий тон“ — питається мене, якого олійку уживаю до волосся і якого пудру, що майже не видно його на лиці.
І знов пані не хоче вірити, що олійків, помад і пудрів не уживаю ніяких. Волосся буйне, бо не нищене залізком. Білість лиця у мене природна, не від пудру, а від гіґієнічного життя, власне від поживи, як молоко — овочі.
І знову не годимося. Вона і здоровля жертвує, щоб тільки жити, як живуть дами. Вона без освіти — не бачить причини, з якої її доня завчасу зівяла, не добачує шкідливих наслідків невідповідного харчу і ще невідповідніщої лєктури, але дальше наслідує героїні романів.
Така панна Жоля навіть не в силі пізнати, що сфера її дійсного життя відмінна від сфери життя героїнь у романах, обовязок буденнього життя їй противний. Час молодости для неї втрачений; нема в неї ні поважного знання, ні практичного приготівля до життя. Цвіт теплівні, що на повітрі згине. Вона вже
