тепер подібна до зівялої ростини… Уявляю собі її як пізніщу жінку: це та істеричка з крейдяним лицем, що штукою прикрашує брови, тіні під очима, карміновою краскою уста… Вічний флірт — це ціль життя!
Слухаю ще сьогодні про баль, про туалети, про ілюмінацію, про морожене, танці і вино… але без здивування…
Смуток росте в глибині моєї душі, чую і бунт… За багато стратила я вже тут дорогого часу — а користи ні для кого не бачу. Мати горда з едукації доні і з партії, яку вона можливо найкращу знайшла.
Хай будуть по свому щасливі — і пані Авра і панна Жоля…
Для повного вдовілля пані комісаревої звіряю їй тайну, як робить ся помада з тополевих пучків. Такої помади в аптиці не дістане. Тільки моя бабуня після давних переписів — уміла спорядити сю помаду. Я не маю зайвого часу на виріб помад; хай вона тішиться.
Не кажу нічого про свій намір кинути лєкцію. Може знайдеться нагода говорити з самим паном комісарем — про зайвий труд…
Щоб тут лєкцію тримати, треба самій жити иншим життям; треба інтересуватися сплетнями, щоб мати „тему“ при чаю…
І ці іменини і грання до танців Тимольського та Задуровича — це зовсім не для мене. З розмови з тими панями виношу пригноблення, біль і жаль за змарнованими хвилинами…
