Сторінка:Уляна Кравченко. Спогади учительки.1936.pdf/88

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Щойно в домі вуйка Лопушанського бачила я, але в руках служанки, брошури як Борна. Вуйко доктор і професор прав — усе занятий своєю фаховою працею. Вуйна — інтеліґентна та освічена людина; одначе воліла живе життя ніж літературу. Якось скептично, чи навіть іронічно відносилася до літератури. Тільки Робінзои мусів бути все в неї на столику біла ліжка, неначе спосіб на сон: простягала руку по книжку, перечитала на котрій будь сторінці кілька речень — і з усміхом засипляла…

Ще перед сєминарією я присвячувала майже весь час на читання визначніших творів літератури. Тоді, як я жила вже у вуйків, понехала музику, науку чужої мови і літератури. Може я інстинктовно ратувалася. Надто вже буйна була моя уява — і чутливість завелика… А речі наукові, студії природи несли спокій, зрівноваження…

І більше вдовілля давав мені — зладжений за вказівками Ліннея — соняшний годинник цвітів ніж ціла „Людська комедія“ з її хаосом…

І той Hemerocallis fulva (лілієвець іржавий), що в пятій годині рано отвирає чашу, і та Nymphacea alba (біла рожа озер), що в семій будиться, і наш крокис (Caléndula), що аж у девятій годині розпростирає до сонця золоті платочки корони — і всі инші, що в ріжних годинах дня і ночі розцвитають, всі вони не мають маски… Тільки ті створіння, що грають людську комедію, приневолені окривати маскою лице, з пятном жадоби золота і розкоші…