Після лєкції з панною Жолею та мимовільним відхилом від дотеперішнього заняття бажаю знову віднайти гармонію думок і чуття.
Мистецькі або наукові твори успокоюють мої схвильовання.
Але тільки, коли забуду про книги і людий і про все, що накинули вони своєю цивілізацією, стаю ближче до правди, чую голоси — накази, навіть вертаються хвилини радісної екстази.
Від природи вчуся більше як із книг.
Мій труд увесь для людий, але здалека від людий. За тісно, за голосно, за брудно, щоб душа моя заєдно між людьми витала…
— Людськість любите, а одиниці ігноруєте? — докоряв мені ще недавно Гордієнко.
— Годі знов кожне серце вдоволити. А проте — де запорука, що зможу людину змінити, звернути до кращого. Вірю, що можу змінити, можу різьбити душу дитини…
