шті розумових, вимагає як найширшої політичної свободи. Інтеліґент комуніст чи фашист для опановання й проводу сучасних орд мусить душити всяку політичну свободу. Хлібороб і культура хліборобська, займають середину між цими двома протилежними бігунами. Тяжка боротьба хлібороба з природою вимагає поступу, дисципліни, орґанізації; але при цім не - може обійтись вона без індівідуальної свободи. Звідціль сучасні „буржуазні“ республіки, що являються виразом вибуявшого лібералізму міщанства. Звідціль комуністичні чи фашиські диктатури революційної інтеліґенції, що являються виразом фанатичної нетолєранції людей, живучих з демагогії й гіпнотизування юрби. Звідціль врешті сучасні хитання хлібороба між анархією перших і деспотизмом других, коло втраченого власного пункту рівноваги, яким була для хліборобської їдеольоґії правова, ограничуюча надмірну свободу й сама правом ограничена, оперта на лицарському, але продукуючому осілому хліборобському елементі — монархія.
Ідеольоґію лібералізму, ідеольоґію остаточно перемігшої сьогодня по великій війні, демократії репрезентує міщанство, що керує сучасною капіталістичною машиновою культурою. Противоставляються йому комунізм і фашизм, що керуються нічого непродукуючою, занятою виключно політикою й реформуванням світа, революційною інтеліґенцією і півінтеліґенцією.
Елементи непродукуючі, не осілі, що знаходяться в кожному суспільстві, абсорбувалися давніше в суспільствах осілих посідаючих хліборобську ідеольоґію, або орґанізацією державною, чи то як постійне наємне військо, чи як державні урядовці, або ж орґанізацією церковною, як духовенство й залежні від духовенства вільні професії. В карбах удержувалися ці елементи сильним консерватизмом хліборобських суспільств і універсалістичними все обовязуючими доґ-
